Літературно-мовознавча гра "Найрозумніший"

Урок образотворчого мистецтва "Барви рідного краю"

Урок з образотворчого мистецтва «Шевченко-художник»

Урок з образотворчого мистецтва в 7 класі

«Шевченко-художник»

Мета: ознайомити із живописною спадщиною Т.Шевченка, показати шляхи  становлення його як художника; розвивати спостережливість учнів, вміння читати художнє полотно, помічати суттєві деталі, зв’язно висловлювати свої думки, виховувати в учнів почуття прекрасного та пошани до мистецьких скарбів  України Обладнання: портрет Т.Шевченка, репродукції живописних робіт поета, малюнки, написані  Т.Шевченком, альбом «Шевченко – художник», ілюстрації учнів до творів Т.Шевченка, презентація (комп’ютер), пам’ятки, картки з таблицею жанрів художнього живопису, міні палітри, мультимедійний пристрій і екран. Тип уроку :  комбінований Завдання: §     з’ясувати етапи художньої творчості Т. Шевченка, §     дослідити жанри, техніку виконання , тематику картин, етюдів, малюнків, §     створити таблицю "Жанри образотворчого мистецтва , якими володів Шевченко-художник", §     порівняти літературні і художні твори Т.Шевченка за тематикою, періодами, значенням. Очікувані результати 1. Глибоке ознайомлення з  творчістю  Кобзаря як художника. 2. Сприяння реалізації в учнів інтелектуальних і творчих здібностей, сформованості життєвих компетентностей. Епіграф: Шевченко стоїть у ряду великих універсальних геніїв    людства, вивчення творчості яких допомагає створенню справжньої традиції національної культури в багатьох її галузях — у філософії, естетиці, драматургії, поезії, прозі, живописі, музиці. Словник: живопис, графіка, гравюра, офорт, акварель, сепія, туш, олія Хід уроку І. Організація початку заняття. Слово вчителя. Серед плеяди видатних діячів української культури Т. Г. Шевченку належить особливе місце. Як поет, художник і мислитель він всю силу свого мистецтва слова спрямував на службу рідному народові. Нев'янучий і всезростаючий інтерес до спадщини Кобзаря криється в народності його творів, в опануванні ним найсуттєвіших основ людського буття. ІІ. Мотивація навчання учнів. 1. Бесіда з учнями. - Коли  в Шевченка виявився потяг до малювання? - Коли здійснилася його мрія і він став художником?  - Який літературний твір дає уявлення про ці події?  - Чи прагнув Шевченко присвятити себе літературній творчості? ІІІ. Оголошення теми та мети уроку. Великий Кобзар, наділений поетичним генієм, був водночас талановитим художником. Сьогодні на уроці ми познайомимось із  Шевченком-художником. Звичайно, оглянути всі полотна Шевченка ми не зможемо, але основні твори, які характеризують стиль, тематику автора, ми розглянемо і водночас будемо вчитися читати художнє полотно, картину. Якби навіть уявити, що Тарас Григорович не написав жодного віршованого рядка, то він все одно був би відомий світові як великий художник, який досконало володів олівцем, аквареллю, олією, офортом, сепією. Сьогодні ми з вами  §     познайомимось з мистецькою спадщиною  Траса Шевченка; §     визначимо її роль у розвитку художнього  мистецтва; §     спробуємо дослідити жанри образотворчого мистецтва, у яких працював митець; §     з’ясуємо шляхи становлення  Т. Шевченка як художника. Вміння аналізувати, досліджувати, узагальнювати необхідні кожній людині як під час навчання, так і в повсякденному житті. Над розвитком цих навичок ми і будемо працювати сьогодні. Всі ми очікуємо чогось від сьогоднішнього уроку. Перед вами  палітра  – запишіть на ній, що ви чекаєте від уроку.  Протягом уроку ви повинні створити таблицю "Жанри образотворчого мистецтва, якими володів Шевченко-художник". Пригадайте уроки образотворчого мистецтва та поняття портрет, пейзаж, жанри. Жанри образотворчого мистецтва, у яких працював Т. Шевченко Назви творів Портрет Автопортрет Пейзаж Історичний жанр Побутовий жанр Книжкова ілюстрація ІV. Засвоєння нових знань. Презентація проекту «Т.Шевченко – художник». Слово вчителя. Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна — 1200 робіт. Це свідчить, що малярству Шевченко приділяв велику увагу, проте за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як про художника. Ми сьогодні познайомимося із Шевченком – художником. 1. Доакадемічний період. Тарас  Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі  Моринцях Звенигородського повіту, Київської губернії в сімї кріпака. Після смерті його батьків Тарас мусив іти у найми. Уже в  той час у нього виникло непереможне бажання навчитись малювати. Першим наставником Шевченка була народна творчість.  Народна художня культура українського села стала основою всієї творчості Тараса Григоровича. Уже Герцен зазначав, що Шевченко «…великий, що він цілком народний письменник». Шевченко в повному розумінні слова народний художник. Вся його  творчість — і поета і художника — живилась соками української народної творчості. Народне мистецтво України — широке і глибоке, воно пронизує всі його твори — поезію, прозу,  драматургію, живопис та графіку. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Жагуча  пристрасть до малювання визначила майбутній життєвий шлях Т. Г. Шевченка. Втікши від кирилівського дяка, Тарас намагається потрапити в науку до живописців-богомазів навколишніх сіл. Побував він у дяка-маляра села Тарасівки, відомого на всю околицю тим, що малював «великомученика» Микиту та Івана-воїна. Але Тарасівський дяк-маляр заявив, що у хлопця нема ніяких здібностей і відмовився взяти його учнем, і Тарас потрапляє до сільського живописця в село Хлипнівку. Цей, за 2 тижні переконавшись, що Тарас має здібності і охоту вчитись, згодився взяти його в науку, але потрібний був дозвіл поміщика. Коли Тарас прийшов просити дозволу на навчання в маляра. його забрали в панську двірню кухарчуком. У своїй автобіографії  Шевченко пише, що він, сидячи в передпокоях, ледве чутно наспівував сумні гайдамацькі пісні та зарисовував крадькома картини,що прикрашали панські покої. Часто за непереможне бажання малювати Тараса карали. Так було і 6 грудня 1829 року у Вільно. Пан і пані поїхали на бал, у будинку все заснуло. Шевченко запалив свічку і почав із захопленням копіювати козака Платова. Тарас вже добрався до маленьких козаків, коли двері відчинились і увійшов Енгельгардт. Він жорстоко нам'яв хлопцеві вуха, а на другий день наказав кучеру побити Тараса. У 1831 році Шевченко потрапляє до Петербурга, куди в кінці 1830 року переїхав його пан Енгельгардт. Поміщик нарешті переконався, що з Шевченка путящого лакея не буде, і зрозумів, талант хлопця може в майбутньому принести йому вигоду, і так він вирішив підучити здібного кріпака малярству. У 1832 р. Енгельгардт законтрактував Шевченка на 4 роки до різних  живописних справ цехового майстра В. Г Ширяева». Перспектива стати малярчуком не захоплювала Шевченка, хотів учитися справжньому мистецтву живопису. Тому білими вечочами Тарас ходив до Літнього саду і зарисовував там, як умів, статуї, розставлені по алеях. Під час одного з таких «сеансів рисування» в Літньому саду Шевченка випадково зустрів студент Академії мистецтва Іван Максимович Сошенко. Ця зустріч вирішила долю Шевченка.  Сошенко, переглянувши рисунки юнака-самоука, побачив, що вони виконані талановитою рукою, а Шевченко признався йому, що мріє навчитися малювати по-справжньому. Сошенко почав допомагати Тарасові. Сошенко почав учити Шевченка рисувати. Вчив так, як самого учили, як заведено в Академії мистецтв. 22 квітня 1838 року Шевченко одержав відпускну. Йому в той час ішов 24 рік. 2. Т.Шевченко і Академія Мистецтв, ранній період: Звільненого від кріпацтва Шевченка прийняли в Академію, де він вчився як стипендіат Товариства заохочення художників. В Академії Шевченко став одним з улюблених учнів і близькою до К. П. Брюллова людиною. В Академії Шевченко працював наполегливо, із захопленням. З невгамовною жадобою вивчав тепер Тарас Григорович спеціальні художні дисципліни, одночасно посилено працював над своєю самоосвітою. Також він читає Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Гете, Шіллера, вивчає загальну історію, слухає курси по зоології, фізиці, відвідує театри і концерти. Але головну увагу Шевченко приділяє живопису і досягає хороших результатів: у вересні 1838 року його за рисунок «Боєць» переводять першим номером до натурного класу, на іспиті 29 квітня 1839 року за рисунок з натури він одержує срібну медаль, 27 вересня 1840 року — за першу роботу олією «Хлопчик-жебрак ділиться милостинею з собакою» другу срібну медаль.Закінчивши загальні класи, Шевченко мав обрати собі спеціальність і керівника. 10 грудня 1840 року він подає до Ради Академії таку заяву: «Бажаючи присвятити себе вивченню живопису під керівництвом К. П. Брюллова і з цією метою відвідувати художні класи Академії, прошу прийняти мене в число вільно-приходящих учнів...» Тараса Григоровича зарахували до майстерні К. П. Брюллова і через рік, 26 вересня 1841 року, Рада Академія присудила Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка ворожить дівчині-українці». Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну. У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”. Наприкінці березня 1845 року Шевченко виїхав «для художніх занять» в Україну. Наприкінці того ж року він стає співробітником Київської археографічної комісії. За завданням комісії Шевченко об'їздив Волинь і Поділля, а крім того, за власним бажанням — Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, зарисовуючи старовинні будівлі, кургани, речі старовинного побуту та інше, тобто по суті він продовжує збирати матеріали за програмою «Живописной України». Поряд із цим Тарас Григорович працює ще й над портретами, жанровими зарисовками, пейзажами. У листопаді 1846 року Шевченко подав попечителеві Київської учбової округи заяву з проханням призначити його вчителем малювання Київського університету. У березні 1847 року Шевченка призначили викладачем малювання в університеті, але приступити до цієї роботи йому не довелося. 5 квітня за доносом провокатора з наказу III відділу Тараса Григоровича заарештували і відправили до Петербурга. 3. Заслання. 26 травня 1847 року царем була розглянута доповідь на шефа жандарма Орлова, у якій писалося: «Художника Шевченка за створення обурливих і у вищій мірі зухвалих віршів... призначити рядовим у Оренбурзький окремий корпус, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні під яким виглядом не могло виходити підбурюючих і пасквільних творів». На цій доповідній Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати». 9 червня 1847 року Шевченка відправили до Оренбурга, а 13 червня — до Орської фортеці. Почалося тяжке десятирічне заслання. Шевченко дуже тяжко переживав позбавлення можливості рисувати. Рисувати потайки в умовах казарми було неможливо. У листах Шевченко пише: «Найбільше мені доставляє мук це те, що не дозволяють рисувати...», «Мені заборонено рисувати, забрали найблагороднішу частину мого життя». «А тут так багато нового». Проте, незважаючи на сувору заборону, Тарас Григорович і на засланні рисував, але можливість рисувати залежала від доброї волі його найближчих начальників. У 1848 році під час переходу військового транспорту з Орської фортеці, коли він спостерігав страшну пожежу, то він виконав ескіз пожежі олівцем, а згодом намалював аквареллю. У червні 1848 року Тарас Григорович був призначений художником до складу комісії, яка досліджувала береги Аральського моря. Експедиція повернулась до Оренбурга в листопаді 1849. З нею повернувся і Шевченко, який мав обробити в Оренбуозі зібрані матеріали. П'ять місяців прожив він тут відносно вільно. Познайомився з польськими засланцями, багато писав, рисував, читав, жив у приватному помешканні, носив цивільний одяг. У квітні 1850 року — новий донос, обшук, тюрма, унаслідок чого і Шевченка засилають у Новопетровську фортецю з надзвичайним суворим режимом, де він прожив до свого звільнення. На засланні Шевченко намалював багато автопортретів, укомпонованих у різні жанрові твори. Живописні твори періоду заслання, незважаючи на їхню тематичну різноманітність, об'єднуються такими характерними рисами: чесним простим рисунком, природною ясністю і простотою композиції, змістовністю, серйозністю підходу до теми. Можна  сказати, що найважливіше місце серед Шевченкових творів доби заслання займає серія творів під назвою «Притчі блудного сина». Шевченко ставить перед собою, як художником, завдання служити суспільству, розглядає мистецтво як засіб боротьби з недугами, що роз'їдають суспільство. Новий цар Олександр II власноручно викреслив Шевченка зі списку амністованих. Шевченка аж у 1857 році звільнили із заслання. 4. Після заслання. 2 серпня 1857 року Шевченко покидає Новопетровськ. 28 березня Тарас Григорович був уже в Петербурзі. Після короткого відпочинку він з юнацьким запалом береться за гравірування. Праця пішла так успішно, що в 1860 році Академія присудила йому звання академіка гравюри і відвела йому ще у 1858 році в своїх стінах помешкання-майстерню. Шевченко награвірував у Петербурзі 24 офорти. Серед них — офорти із творів Соколова. Рембрандта, Брюллова. Крім цього, він виконав офортом 5 автопортретів, 4 портрети видатних професорів Академії і 5 офортів на теми власних рисунків. Серед останніх — «Старець на кладовищі», «Сама собі у своїй господі» — теми про зневажених і знедолених, теми, що все життя мучили і хвилювали Шевченка. Його визнали першим офортистом Росії. В останній період свого життя він встиг виконати ще кілька пейзажів, зарисовок пам'яток архітектури, нарисував чимало портретів. Під час короткої поїздки в Україну в 1859 році Шевченко виконав низку пейзажів: «У Лихвині», «У Корсуні», «У Черкасах». Смерть через хворобу серця 10 березня 1861 року завчасно обірвала життя геніального поета, великого художника, гуманіста-патріота, мислителя, полум'яного борця за щастя людства. Творчість художника Тараса Шевченка — явище складне. Зросла вона на основі українського народного мистецтва. Народність, реалізм, шукання шляхів для розвитку мистецтва суспільно-корисного і доступного широким масам роблять творчість Шевченка-художника дорогою і близькою людям. Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.    (дослідження за допомогою чого Шевченко створював свої малюнки, тлумачення слів, а також  демонстрація репродукцій картин ): ·                     Сепія – фарба сіро-коричневого кольору; натуральна або синтетична коричнева фарба, стійка щодо дії сонця та повітря; фотографія коричневого тону. ·                     Бістр –  фарба чорно-бурого кольору; темнобрунатна акварельна фарба, що виготовляється з деревної сажі. ·                     Акварель – клейові фарби, що розводяться водою; живопис такими фарбами. ·                     Олія – олійна фарба ·                     Офорт, акватинта –  різновиди техніки гравюри на металі:  1) Спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислот; 2) Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри; 3) Ручний спосіб виготовлення форм глибокого друку із застосуванням хімічного травлення.  Смерть Сократа. Шевченко Тарас Григорович. Папір, туш, перо, пензель. Сепії   Т.Г. Шевченка  -   малюнки, що їх виконав Шевченко фарбою сіро-коричневого кольору, відомою під назвою сепії (виготовляється з так званої чорнильної залози морських каракатиць).До сепії Шевченко звертався дуже часто, особливо в період заслання і створив високі зразки своєрідного  монохромного живопису, віртуозно використовуючи прозорість фарби найтонші градації коричневого кольору. В цій техніці він досяг виняткової майстерності світлотіньового моделювання, відтворення простору, предметного оточення  психологічної її  характеристики. Сепію художник використовував у роботі над ілюстраціями, для виконання підготовчих малюнків до гравірування,  в пейзажних замальовках і особливо успішно – в портретах і сюжетних малюнках, що мають самостійне мистецьке значення. Він настільки призвичаївся до цієї фарби, що, коли не було під рукою сепії, розробляв до тону її бістр.     Бістр – чорно-біла  фарба, яку виготовляють із сажі букового дерева. Шевченко почав вживати сепію ще під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Він міг бачити малюнки свого вчителя К. Брюллова, виконані сепією в Італії і Греції, а також твори інших російських письменників. До цієї техніки Шевченко вдавався в роботі над малюнками, що їх він виконав на Смоленському кладовищі, зокрема, працюючи над картиною “Хлопчик - жебрак, що дає хліб собаці”, за яку у вересні 1840 здобув срібну медаль 2-го ступеня. Сепію виконано ілюстрацію до повісті  М.Гоголя “ Тарас Бульба”(1842), а також два начерки “Сліпий” (“Невольник”) (1843) пізніше на цей сюжет поет написав однойменну  поему Офорт – твори художника , виконані технікою штрихового офорта, часом у поєднанні з акватиною. Технікою чистого офорта Шевченко оволодів у роки навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, найвірогідніше - в майстерні К.Брюлова, який працював у мистецтві офорта і заохочував до цього своїх учнів. Найбільш ранніми відомими нам офортами Шевченка є естампи “Живописної України”- задуманого ним про історичне минуле, сучасний народний побут і природу України. В останні роки перебування на  засланні в Шевченка визрів намір після звільнення цілком присвятити себе мистецтву офорта, щоб поширювати в народі офорти з картин великих художників, а також  власні твори. Історичний жанр:  «Смерть Олега, князя древлянського», «Смерть Сократа», «Козацький бенкет», «Смерть Богдана Хмельницького». Побутовий ханр: «Селянська родина»,  «Катерина» Портрети:  Закревської, Маєвської, Горленко. «Портрет М.Щепкіна», «Портрет А.Ускової».та ін. Автопортрети. Пейзажі: «Крутий берег Аральського моря», «Низинний берег острова Миколи», «Пожежа в степу» та ін. Книжкова ілюстрація.  V.Практична робота учнів. Пейзаж за картинами Шевченка. Техніка на вибір. VІ. Аналіз робіт учнів. VІІ. Підсумок уроку. VІІІ. Домашнє завдання. Намалювати ілюстрацію до творів Т.Шевченка.

Відкритий урок з української літератури "Любові Всевишній присвячується"

Відкритий урок  «Любові Всевишній присвячується…»

8 клас

Особливій...

Хтось побачив її у метро. Інший – стояв із нею в одній черзі. А тоді ще вона переходила перехрестя, заходила у якісь магазини, де її також бачили. Цей вірш – коротка ода Особливій – тій, яка запам’яталася натхненням у погляді та посмішкою на устах…

У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе.

Вислови про кохання відомих людей,розвішані по дошці.

1.      «Твоїм ім’ям на Тебе  я молюся…»- М.Вінграновський.

2.     «Тільки любов буває раз або ніколи!» - Л.Костенко.

3.      « Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання»-  М. Стельмах.

4.      «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов» - П. Тичина.

5.      «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» - В.Сосюра.

Вчитель.  Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін та Наталя Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський… Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео та Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна…

     Їх імена стали символами

·​ Відданості та вірності – Пенелопа

·​ Краси і жіночності – Єлена

·​ Натхнення і поваги – Лаура і Беатріче

·​ Мудрості та державного розуму – Ольга та Роксолана

·​ Святої любові до людей – Марія

Вчитель. І ось сьогодні хотілося б, щоб усі закохані пари, яким, можливо, у реальному житті не завжди судилося бути разом, бути щасливими, - відчули себе знову юними закоханими, щасливими…

Розгорнімо наш альманах «Любові Всевишній присвячується», погортаймо обережно сторінки, на яких записано історію закоханих сердець, вслухаймося в рядки ніжності та кохання, - і задумаймося, яке все-таки велике й сильне почуття, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти: як збагачує воно душу людини, яке воно світле й прекрасне.

(презентація)

Сторінка 1 « Тарас Шевченко та його кохані жінки»

Вчитель.  Шевченків ідеал коханої – це класична українська красуня, кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою. Ідеал кохання – вірність і щирість взаємин, ніжність і незрадливість

Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка – його подругу дитячих літ Оксану Коваленко.

Учень читає Вірш «Ми вкупочці колись росли».

Вчитель.  Усе життя Шевченко шукав у інших ту, «справжню» кохану – подругу, дружину, порадницю, - якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

 Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова, Катерина Піунова… Із жодною з них не пощастило одружитися, створити сім’ю. А він про це так мріяв!

Учень читає вірш «Шевченко» В. Коротич

Покохайте її, ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її, ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Аби пісню про біль заспівати.

Я не мав того часу,

У котрий кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами.

Я – поет.

Я – один.

Я ступаю в смертельні бої.

Я загину вже скоро –

Від брехень або від металу.

Через довгі роки

Світ побачать онуки мої.

Діти віршів моїх,

Та жінки, що мене покохали б.

Вчитель. У 1843 році, під час поїздки на Україну, Шевченко познайомився з дружиною поміщика Закревського – красунею Ганною Закревською. Це було щире, але невзаємне кохання…

Перед портретом Ганни Закревської , який намалював Тарас Шевченко, зупиняються і довго стоять люди,  навіть ті, які нічого не  знають про історію кохання Шевченка. Здається, що очі жінки невідступно переслідують їх. На жодному з портретів Шевченка нема таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на портреті Ганни Закревської. Її очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, можна побачити, як Шевченко витримав у них справжній їхній колір – сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі у Ганни Закревської були синіми…

Але вирішальне свідчення , що Ганна Закревська – його справжнє, єдине велике кохання – це вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову», присвячений їй, в якому поет називає Ганну «сном», «світлим дивом».

Учень читає вірш «Якби зустрілися ми знову!».

Печаль душі, зажура серця чується в цих щирих рядках любові – великої, справжньої, але нещасливої…

Сторінка 2 «Іван Франко й Ольга Рошкевич»

Вчитель.  Історія його кохання була сумною і хвилюючою… Колись давно, у дні юності, він вперше побачив її – Ольгу Рошкевич – свою «несмілу білу лілею». Ніжне кохання до неї тривало 10 років.

Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, надіючись, що він зробить блискучу кар’єру.

Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у домі священика Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого.

Пізніше Франко закохався в Юзефу Дзвонковську – молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль , Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно й відкрито…

Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи й не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї…

Про усі ці почуття – до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської – розповідає нам поезія-сповідь «Тричі мені являлася любов…».

Учень читає поезію «Тричі мені являлася любов…»

Та з часом Франко зрозумів, що лише Ольга Рошкевич його найпершай найголовніша в житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні – і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї самовіданності.

 Чесність душі, усю печаль, гіркоту й журбу вилив поет у вірші-монолозі «Чого являєшся мені у сні?»

Учень читає поезію «Чого являєшся мені у сні?» (початок)

Вчитель.  Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому.

Сторінка 3 «Леся Українка і Сергій Мержинський»

Вчитель.  З яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення?

 Адресат цілої низки віршів Лесі Українки – Сергій Мержинський – її сильне, велике, перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.

Учень читає уривок «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами…»)

Учениця. Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, милу мрію. І ніщо так не вража тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідпорно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу…

 Учень читає уривок.

Твої  листи  не  пахнуть  вже  трояндами,
Мій  любий…  дорогий…  незламний  друже.
Міські  балкони  все  ще  звеш  верандами,
Хоча  вони  різняться  більш  ніж  «дуже».

Твої  листи…  Терпкі  зів’ялі  спогади.
Коли  вони  нарешті  самознищаться?!
Давно  немає  «ми».  Є  «я»  і  «ти».
Вогнем  згорять,  у  пам’яті  ж  залишаться.

Старі  листи…  Сліди  від  сліз  залишились
Десь  між  минулим  і  майбутнім  днем…
Колись  давно  клянулись  Богом:  «Спишемось…».

Колись  згорять  листи  палким  вогнем…

Вчитель. Не хотілось вірити, що 30-ти літній Сергій помирає. Згадувалася зустріч з ним у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де разом фотографувались…Кілька разів бачились в Мінську…

Але зустрічі були короткі й обривались, як нескінченна розмова.

Восени 1900го вона отримала листа від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано…

Леся пише до сестри: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно їду…»

В січні 1901 року Леся їде в Мінськ – доглядати за тяжкохворим Мержинським.

У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжками, і вони танули, не долітаючи до землі… Тануло й Сергійове життя..

Сергія Мержинського нестало 3 березня 1901-го року. Біль щойно пережитої драми вилився в Лесину найпечальнішу поезію…

Учень читає поезію «Уста горять…»

Вчитель.  Щастя…Хто знає, що таке? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим, - але все-таки щастям…

Учень читає вірш «Contra spem spero!».

Сторінка 4 «Павло Тичина і Наталя Коновал»

Вчитель. У житті Павла Григоровича Тичини було велике, хоча й трагічне кохання до Наталі Коновал. Але іменні Наталії Коновал поет не називав, як не дивно, у жодному зі своїх віршів, опублікованих за життя. Поезії, присвяченні Наталії, були надруковані лише посмертно.

Навчаючись у гімназії, П.Тичина не одразу звернув увагу на мовчазну й несміливу гімназистку Наталію, а спочатку запримітив її сестер – говірких та веселих Інну та Поліну. Коли ж змушений був перервати навчання через хворобу серця в 1915 році та оселився на Чернігівщині, знову зустрівся з Наталією, яка приїхала в ці чорні бори ніби на вчительську практику, але насправді невиліковно хвора дівчина прибула, щоб подихати сосною та зміцнити рештки легенів. Павло так і не довідався про її недугу. Скільки радощів, натхнення подарувала молодому поету зустріч з коханною! Наталя була для нього Музикою, Мадонною, Сонцем – усім на світі!  Але скоро вони розлучилися.

Приголомшений юнак читав страшного листа, який складався з чотирьох слів: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталя». Перечитував знову і знову, а в серці – біль, і розпач, і любов… Тоді народились відомі рядки поезії «О панно Інно».

Учень читає вірш «О панно Інно»

Сторінка 5 «Володимир Сосюра і Віра Березіна»

Вчитель.  Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості ні на кого не схожий.  Вірш «Так ніхто не кохав» В.Сосюра присвятив своїй дружині – Вірі Березіній. Мабуть, у цьому немає нічого дивного, - адже кожний закоханий вважає, що так, як він кохає, ще не кохав ніхто й ніколи у світі…

Учень читає вірш  «Так ніхто не кохав».

Ці рядки поет писав не юнаком, а в 66 років, коли прожив вже зі своєю дружиною 33 роки.

Епілог

Учитель . «Любові всевишній присвячується»… ви почули сьогодні, як гаряче б’ється людське серце в поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне слово.

Що ще додати?

Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, -

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжність, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакати й радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!