Відкритий урок з української літератури "Любові Всевишній присвячується"

Відкритий урок  «Любові Всевишній присвячується…»

8 клас

Особливій...

Хтось побачив її у метро. Інший – стояв із нею в одній черзі. А тоді ще вона переходила перехрестя, заходила у якісь магазини, де її також бачили. Цей вірш – коротка ода Особливій – тій, яка запам’яталася натхненням у погляді та посмішкою на устах…

У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе.

Вислови про кохання відомих людей,розвішані по дошці.

1.      «Твоїм ім’ям на Тебе  я молюся…»- М.Вінграновський.

2.     «Тільки любов буває раз або ніколи!» - Л.Костенко.

3.      « Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання»-  М. Стельмах.

4.      «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов» - П. Тичина.

5.      «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» - В.Сосюра.

Вчитель.  Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін та Наталя Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський… Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео та Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна…

     Їх імена стали символами

·​ Відданості та вірності – Пенелопа

·​ Краси і жіночності – Єлена

·​ Натхнення і поваги – Лаура і Беатріче

·​ Мудрості та державного розуму – Ольга та Роксолана

·​ Святої любові до людей – Марія

Вчитель. І ось сьогодні хотілося б, щоб усі закохані пари, яким, можливо, у реальному житті не завжди судилося бути разом, бути щасливими, - відчули себе знову юними закоханими, щасливими…

Розгорнімо наш альманах «Любові Всевишній присвячується», погортаймо обережно сторінки, на яких записано історію закоханих сердець, вслухаймося в рядки ніжності та кохання, - і задумаймося, яке все-таки велике й сильне почуття, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти: як збагачує воно душу людини, яке воно світле й прекрасне.

(презентація)

Сторінка 1 « Тарас Шевченко та його кохані жінки»

Вчитель.  Шевченків ідеал коханої – це класична українська красуня, кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою. Ідеал кохання – вірність і щирість взаємин, ніжність і незрадливість

Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка – його подругу дитячих літ Оксану Коваленко.

Учень читає Вірш «Ми вкупочці колись росли».

Вчитель.  Усе життя Шевченко шукав у інших ту, «справжню» кохану – подругу, дружину, порадницю, - якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

 Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова, Катерина Піунова… Із жодною з них не пощастило одружитися, створити сім’ю. А він про це так мріяв!

Учень читає вірш «Шевченко» В. Коротич

Покохайте її, ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її, ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Аби пісню про біль заспівати.

Я не мав того часу,

У котрий кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами.

Я – поет.

Я – один.

Я ступаю в смертельні бої.

Я загину вже скоро –

Від брехень або від металу.

Через довгі роки

Світ побачать онуки мої.

Діти віршів моїх,

Та жінки, що мене покохали б.

Вчитель. У 1843 році, під час поїздки на Україну, Шевченко познайомився з дружиною поміщика Закревського – красунею Ганною Закревською. Це було щире, але невзаємне кохання…

Перед портретом Ганни Закревської , який намалював Тарас Шевченко, зупиняються і довго стоять люди,  навіть ті, які нічого не  знають про історію кохання Шевченка. Здається, що очі жінки невідступно переслідують їх. На жодному з портретів Шевченка нема таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на портреті Ганни Закревської. Її очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, можна побачити, як Шевченко витримав у них справжній їхній колір – сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі у Ганни Закревської були синіми…

Але вирішальне свідчення , що Ганна Закревська – його справжнє, єдине велике кохання – це вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову», присвячений їй, в якому поет називає Ганну «сном», «світлим дивом».

Учень читає вірш «Якби зустрілися ми знову!».

Печаль душі, зажура серця чується в цих щирих рядках любові – великої, справжньої, але нещасливої…

Сторінка 2 «Іван Франко й Ольга Рошкевич»

Вчитель.  Історія його кохання була сумною і хвилюючою… Колись давно, у дні юності, він вперше побачив її – Ольгу Рошкевич – свою «несмілу білу лілею». Ніжне кохання до неї тривало 10 років.

Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, надіючись, що він зробить блискучу кар’єру.

Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у домі священика Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого.

Пізніше Франко закохався в Юзефу Дзвонковську – молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль , Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно й відкрито…

Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи й не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї…

Про усі ці почуття – до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської – розповідає нам поезія-сповідь «Тричі мені являлася любов…».

Учень читає поезію «Тричі мені являлася любов…»

Та з часом Франко зрозумів, що лише Ольга Рошкевич його найпершай найголовніша в житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні – і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї самовіданності.

 Чесність душі, усю печаль, гіркоту й журбу вилив поет у вірші-монолозі «Чого являєшся мені у сні?»

Учень читає поезію «Чого являєшся мені у сні?» (початок)

Вчитель.  Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому.

Сторінка 3 «Леся Українка і Сергій Мержинський»

Вчитель.  З яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення?

 Адресат цілої низки віршів Лесі Українки – Сергій Мержинський – її сильне, велике, перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.

Учень читає уривок «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами…»)

Учениця. Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, милу мрію. І ніщо так не вража тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідпорно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу…

 Учень читає уривок.

Твої  листи  не  пахнуть  вже  трояндами,
Мій  любий…  дорогий…  незламний  друже.
Міські  балкони  все  ще  звеш  верандами,
Хоча  вони  різняться  більш  ніж  «дуже».

Твої  листи…  Терпкі  зів’ялі  спогади.
Коли  вони  нарешті  самознищаться?!
Давно  немає  «ми».  Є  «я»  і  «ти».
Вогнем  згорять,  у  пам’яті  ж  залишаться.

Старі  листи…  Сліди  від  сліз  залишились
Десь  між  минулим  і  майбутнім  днем…
Колись  давно  клянулись  Богом:  «Спишемось…».

Колись  згорять  листи  палким  вогнем…

Вчитель. Не хотілось вірити, що 30-ти літній Сергій помирає. Згадувалася зустріч з ним у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де разом фотографувались…Кілька разів бачились в Мінську…

Але зустрічі були короткі й обривались, як нескінченна розмова.

Восени 1900го вона отримала листа від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано…

Леся пише до сестри: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно їду…»

В січні 1901 року Леся їде в Мінськ – доглядати за тяжкохворим Мержинським.

У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжками, і вони танули, не долітаючи до землі… Тануло й Сергійове життя..

Сергія Мержинського нестало 3 березня 1901-го року. Біль щойно пережитої драми вилився в Лесину найпечальнішу поезію…

Учень читає поезію «Уста горять…»

Вчитель.  Щастя…Хто знає, що таке? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим, - але все-таки щастям…

Учень читає вірш «Contra spem spero!».

Сторінка 4 «Павло Тичина і Наталя Коновал»

Вчитель. У житті Павла Григоровича Тичини було велике, хоча й трагічне кохання до Наталі Коновал. Але іменні Наталії Коновал поет не називав, як не дивно, у жодному зі своїх віршів, опублікованих за життя. Поезії, присвяченні Наталії, були надруковані лише посмертно.

Навчаючись у гімназії, П.Тичина не одразу звернув увагу на мовчазну й несміливу гімназистку Наталію, а спочатку запримітив її сестер – говірких та веселих Інну та Поліну. Коли ж змушений був перервати навчання через хворобу серця в 1915 році та оселився на Чернігівщині, знову зустрівся з Наталією, яка приїхала в ці чорні бори ніби на вчительську практику, але насправді невиліковно хвора дівчина прибула, щоб подихати сосною та зміцнити рештки легенів. Павло так і не довідався про її недугу. Скільки радощів, натхнення подарувала молодому поету зустріч з коханною! Наталя була для нього Музикою, Мадонною, Сонцем – усім на світі!  Але скоро вони розлучилися.

Приголомшений юнак читав страшного листа, який складався з чотирьох слів: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталя». Перечитував знову і знову, а в серці – біль, і розпач, і любов… Тоді народились відомі рядки поезії «О панно Інно».

Учень читає вірш «О панно Інно»

Сторінка 5 «Володимир Сосюра і Віра Березіна»

Вчитель.  Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості ні на кого не схожий.  Вірш «Так ніхто не кохав» В.Сосюра присвятив своїй дружині – Вірі Березіній. Мабуть, у цьому немає нічого дивного, - адже кожний закоханий вважає, що так, як він кохає, ще не кохав ніхто й ніколи у світі…

Учень читає вірш  «Так ніхто не кохав».

Ці рядки поет писав не юнаком, а в 66 років, коли прожив вже зі своєю дружиною 33 роки.

Епілог

Учитель . «Любові всевишній присвячується»… ви почули сьогодні, як гаряче б’ється людське серце в поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне слово.

Що ще додати?

Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, -

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжність, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакати й радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!